7.2. Травми голови та хребта - Ацій. Екстрена медична допомога рекомендовано Міністерством освіти І науки України...


^ 7.2. Травми голови та хребта

У зв’язку з тяжкими наслідками, до яких можуть призвести переломи хребта та ушкодження спинного мозку, які не діагностували вчасно, до всіх постраждалих (особливо постраждалих з ПТ), які втратили свідомість, потрібно ставитись як до тих, хто має таку травму до того часу, поки це не буде спростовано. На догоспітальному етапі не діагностується до 50,0% переломів хребта.

Біомеханіка травми:

1. Ударно-протиударні, що характеризуються перепадами тиску в місці удару та з протилежного боку.

2. Прискорено-загальмовані (зміщення та ротація півкуль мозку відносно фіксованої основи та стовбура мозку).

3. Поєднані (одночасні для цих двох факторів).


^ 7.2.1. Класифікація закритих та відкритих травм голови та хребта

Класифікація черепно-мозкової травми:

1. Струс головного мозку.

2. Забій головного мозку легкого ступеня тяжкості.

3. Забій головного мозку середнього ступеня тяжкості.

4. Забій головного мозку тяжкого ступеня.

5. Дифузне аксональне ушкодження головного мозку.

6. Стиснення головного мозку.

Класифікація травм хребта:

І. Відносно до мозкової оболонки:

1. Відкриті.

2. Закриті.

ІІ. За характером травми:

1. Вогнепальні.

2. Невогнепальні.

ІІІ. За відношенням:

1. Наскрізні.

2. Сліпі.

3. Дотичні.

4. Непроникні.

ІV. За характером стабільності:

1. Стабільні.

2. Нестабільні.

V. За рівнем травми:

1. Шийного відділу

2. Грудного відділу

3. Попереково-крижового відділу

4. Корінців кінського хвоста.

VІ. За ступенем тяжкості:

1. Струс спинного мозку.

2. Забій спинного мозку.

3. Стиснення спинного мозку.

Характер ушкодження хребта:

1. Ушкодження зв’язкового апарата.

2. Ушкодження тіл хребців (тріщини, компресійні, уламкові, поперечні, поздовжні, вибухові, відрив замикальних пластинок).

3. Переломи заднього напівкільця хребців (дужок, остистих, поперечних, суглобових відростків).

4. Зламозвихнення з ушкодженням зв’язково-суглобового комплексу.

5. Переломи тіл і дужок зі зміщенням або без зміщення.

Струс спинного мозку характеризується оборотними порушеннями функцій СМ, що після лікування повністю або майже повністю зникають протягом перших 5-7 діб. Клінічно проявляється сегментарними або чутливими розладами в зоні травмованих сегментів СМ. Іноді можуть бути провідникові порушення – затримка сечі, зменшення сили в дистальних відділах кінцівок, гіпостезії.

Забій спинного мозку характеризується виникненням як оборотних функціональних, так і необоротних морфологічних змін у вигляді зон контузії ішемічного або геморагічного характеру. Клінічно проявляється синдромом часткового або повного порушення провідності СМ. Неврологічна симптоматика стійка і повністю не регресує.

Стиснення спинного мозку зумовлено кістковими відламками хребців, ушкодженням зв’язок і дисків, крововиливами (гематомами), набряком та поєднанням цих причин. Заднє стиснення СМ – переломом дужки, ушкодженням суглобових паростків. Переднє стиснення СМ – переломом тіл, фрагментами ушкодженого диска. Внутрішнє стиснення СМ – внутрішньомозковою гематомою, детритом, набряком.

Закриті ушкодження хребта:

- ушкодження хребта без порушення функції СМ або його корінців (неускладнені);

- ушкодження хребта з порушенням функції СМ або його корінців (ускладнені);

- ушкодження СМ без травматичних змін з боку хребтового стовбура (струс, забій, крововиливи).


^ 7.2.2. Методи дослідження при травмах голови та хребта

Діагностика поєднаної ЧМТ розпочинається з проведення клініко-неврологічного огляду постраждалого, під час якого стан центральної нервової системи визначається за допомогою шкали GCS, а стовбурові розлади – за шкалою Liege. Також для визначення первинної ЧМТ широко використовуються інструментальні методи дослідження, такі, як R-гр. кісток черепа, КТ, СКТ, МРT, причому КТ ГМ є одним із найпоширеніших методів вибору у діагностиці ЧМТ. Однією з переваг КТ є можливість не тільки підтвердити або спростувати наявність вогнища забою ГМ, а встановити обумовлену ним вторинну патологію – дислокацію, набряк, ішемію, виявити їх локалізацію та обсяг. До стандарту обстеження постраждалих з підозрою на наявність ЧМТ також входить і проведення Lp. Значна частина постраждалих з ПТ (33,6%) має ознаки ЧМТ, тому вони потребують обов’язкового огляду нейрохірурга.

Для струсу ГМ характерні втрата свідомості: короткочасна (декілька хвилин) або більш тривала (до декількох годин або діб), а також ретроградна амнезія.

При забої ГМ відмічаються: запаморочення, головний біль, нудота, брадикардія, іноді порушуються міміка, мова, чутливість та рух.

Після перенесеної ЧМТ може спостерігатися одноразове блювання, тахі- або брадикардія, АТ швидко нормалізується (однак у постраждалих похилого та старечого віку, що страждають на гіпертонічну хворобу, АТ може стійко підвищуватися). Деякою мірою це відображає не стільки ушкодження ГМ, скільки той емоційний стрес, який пережив постраждалий під час травмування.

У неврологічному статусі іноді спостерігається лабільна асиметрія сухожильних та шкірних рефлексів, дрібний горизонтальний ністагм, незначні оболонкові симптоми, які зникають у перші 3-4 доби.

Клінічна картина струсу ГМ певною мірою обумовлена віковим фактором. Так, у постраждалих літнього віку первинна втрата свідомості (при струсі ГМ) спостерігається значно рідше, ніж у постраждалих середнього віку; водночас ретроградна амнезія спостерігається частіше. Запаморочення у постраждалих літнього віку обумовлено змінами у вестибулярному апараті та наявністю судинної недостатності у вертебро-базилярному басейні.

Для уточнення діагнозу постраждалим виконується комплекс досліджень, що включає R-графію черепа у двох проекціях, КТ та Lp.

Lp виконується у перев’язувальній кімнаті, в положенні постраждалого на боці, під місцевою анестезією (4-6мл 2% Sol. Novocaini) на рівні L4- L5 (перехрестя l. vertebralis з лінією Jacob).

Коли при травмі голови відсутні прямі чи побічні ознаки ушкодження ГМ, діагностується забій м’яких тканин голови (за наявності забійних ран чи подряпин).

За наявності у постраждалих з ПТ черепно-мозкового компонента травми лікувальна тактика значною мірою, визначається впливом вікових змін на ЧМТ. У постраждалих літнього віку при отриманні ЧМТ частіше відмічаються післятравматичні церебросудинні порушення, та меншою мірою спостерігаються набряк мозку та явища його дислокації, в зв’язку з чим лікувальна тактика у них має переважно консервативний характер.

Оцінка функціонального стану постраждалих за Frankel:

Група А – хворі з анестезією та плегією нижче рівня травми.

Група В – хворі з неповним порушенням чутливості нижче рівня травми, рухи відсутні.

Група С – хворі з неповним порушенням чутливості, є слабкі рухи, але сила м’язів недостатня для ходіння.

Група Д – хворі з неповним порушенням чутливості нижче рівня травми, є слабкі рухи, сила м’язів достатня для ходіння із сторонньою допомогою.

Група Е – хворі без чутливих та рухових порушень нижче рівня травми.


^ 7.2.3. Принципи надання медичної допомоги постраждалим з ушкодженням голови та хребта на догоспітальному та госпітальному етапах

При найменшій підозрі на травму голови або хребта дотримуйтесь основних правил надання ЕМД.

На догоспітальному етапі:

- здійсніть огляд за схемою «ABCC»;

- імобілізуйте руками голову постраждалого з обох боків у тому положенні, в якому ви його виявили;

- підтримуйте прохідність дихальних шляхів;

- слідкуйте за рівнем свідомості та диханням;

- зупиніть зовнішню кровотечу (за необхідності);

-підтримуйте нормальну температуру тіла постраждалого;

- не знімайте з постраждалого шолому, крім випадку, коли необхідно провести серцево-легеневу реанімацію чи зупинити кровотечу;

- накладіть шийний комірець (якщо є можливість).

Лікування ЧМТ у постраждалих повинно бути спрямовано на нормалізацію функціонального стану ГМ, зняття головного болю, запаморочення, неспокою та безсоння. Серед знеболювальних препаратів (Sol. Metamizolum sodium та інші) призначають найбільш ефективний у даного постраждалого препарат. Подібним чином діють і при запамороченні, підбираючи необхідний препарат із усієї групи (Tab. Bellaspon, Tab. Tanacan та інші). Як седативні використовують T-ra Valeriana, T-ra Corvalolum, T-ra Leonuri, а також транквілізатори (Tab. Chlordiazepoxidum, Tab. Medazepamum та інші). При безсонні призначають Tab. Reladorm, в деяких випадках спостерігається ефект від призначення Tab. Diphenhydraminum.

Основу лікувальних заходів при легкій ЧМТ становить спокій та лікувально-охоронний режим. Інтенсивна терапія у постраждалих у першу чергу спрямована на боротьбу з гіпоксією та на попередження вторинних порушень мозкового кровообігу. Поряд із проведенням симптоматичної терапії постраждалим потрібно проводити судинну та метаболічну терапію, спрямовану на відновлення порушених мозкових функцій. Перевагу слід віддавати поєднаному призначенню вазотропних (Tab. Vinpocetinum, Tab. Cinnarizinum, Nicergolinum та інші) та ноотропних (Tab. Piracetamum, Tab. Acidum gamma-aminobutyricum та інші) препаратів.

Для боротьби з астенічними явищами ми призначали полівітаміни («Unicap», «Vitrum», «Centrum» та інші), а також тонізуючі препарати (Pantocrinum, Saparalum, Fructus Schizandrae та інші). Дози заспокійливих та сечогінних препаратів потрібно зменшувати вдвічі. Антибіотики та протизапальні препараті призначаються за необхідності, і їх дози залишаються без змін. Особливу обережність слід приділяти призначенню спазмолітичних препаратів. Гормонотерапія в цій групі постраждалих має замісний характер.

Вікові зміни судин ГМ, які характерні для пацієнтів літнього віку, на фоні отриманої ЧМТ, можуть призвести до підвищення внутрішньомозкового та загального тиску (особливо це виявляється у осіб, які страждають на гіпертонічну хворобу). При лікуванні постраждалих даної категорії необхідно дотримуватися підтримки АТ на рівні функціонально припустимих норм, але значне підвищення тиску (більш ніж 180/105мм рт.ст.) потребує проведення гіпотензивної терапії. Ця група постраждалих також потребує профілактики гострої серцево-судинної недостатності.

Починаючи з 3-5-ї доби за відсутності показань до оперативного втручання, постраждалим літнього віку доцільно розпочинати проведення профілактичних засобів, спрямованих на уникнення вторинних ішемічних порушень з боку ГМ, тобто розпочинають терапію, спрямовану на покращання реологічного стану крові (дезагреганти та антикоагулянти).

Питання про проведення оперативного лікування виникає за наявності у постраждалих літнього віку тяжкої ЧМТ, яка супроводжується забоєм ГМ, що поєднується із внутрішньомозковими гематомами та вдавленими переломами кісток черепа.

Хірургічне втручання повинно бути заощадженим, нетривалим та обмеженим у обсязі. Перевагу слід надавати аспірації та відмиванню мозкового детриту. При внутрішньочерепних гематомах повинні застосовуватися поетапні операції: першим етапом через фрезерний отвір здійснюється видалення рідкої частини гематоми, а потім (з урахуванням стабілізації загального стану постраждалого) виконується кістково-пластична трепанація з ревізією епі- та субдурального простору, з видаленням залишкової крові.

Швидкість відновлювання неврологічних функцій, втрачених чи пошкоджених у разі отримання ЧМТ, залежить від тяжкості отриманої нейротравми та віку постраждалого. Також мають вплив наявність перенесених у минулому травм голови, наявність супутніх соматичних хвороб. Так, у літніх постраждалих відновлювання неврологічних функцій відбувається довше та може залишатися неповним.


^ 7.2.4. Принципи іммобілізації при травмах хребта

При ПТ, або при підозрі на ушкодження шийного відділу хребта, необхідно обов’язково накласти шийний комір Schanz.



Малюнок 12 – Шийний комір Schanz


Накладання шийного комірця:

- зафіксуйте голову постраждалого руками;

- поверніть обережно голову в таке положення, щоб між шийним відділом хребта та нижньою щелепою був кут приблизно 90°;

- виміряйте відстань між підборіддям та надпліччям постраждалого – пальцевим способом;

- підберіть правильний розмір шийного комірця – для цього перенесіть розмір, який ви визначили у постраждалого, на орієнтири комірця;

- якщо це можливо, знаходьтеся зліва від постраждалого, при цьому комірець ви будете тримати у лівій руці; прикладіть комірець до шиї постраждалого;

- притримуючи лівою рукою комірець на передній поверхні шиї постраждалого, правою рукою заведіть частину комірця позаду шиї постраждалого;

- за допомогою великого пальця лівої руки щільно притисніть край комірця до бокової поверхні шиї постраждалого, правою рукою утримуйте комірець з іншого боку натягнутим;

- зафіксуйте комірець за допомогою липучки;

- якщо розмір комірця постраждалому було підібрано правильно, то між підборіддям та шийним відділом хребта постраждалого кут буде становити приблизно 90°С, при цьому рухи в шийному відділі будуть практично відсутні;

- якщо ви підібрали комірець, менший за розміром, то між підборіддям та комірцем буде вільний простір, постраждалий у змозі виконувати рухи головою (можливість додаткового травмування);

- якщо ви підібрали комірець, більший за розміром, то кут між підборіддям та шийним відділом хребта буде більше 90°, перерозгинання в шийному відділі хребта (можливість додаткового травмування).




Малюнок 13 – Правильно накладаний шийний комір Schanz


Після накладання шийного комірця можливе виконання необхідних маніпуляцій на передній поверхні шиї.

Для попередження травмування в грудному та поперековому відділах хребта необхідно постраждалого розмістити на твердій, рівній поверхні.

Фіксація постраждалого на довгій транспортувальній дошці:

- фіксація постраждалого на довгій транспортувальній дошці здійснюється після попереднього накладання шийного коміра;

- три особи (працівники швидкої медичної допомоги або рятувальника) розміщуються з одного боку на рівні грудної клітки, таза, нижніх кінцівок, четверта – руками фіксує голову. Транспортувальна дошка знаходиться з протилежного боку постраждалого;

- постраждалого як одне ціле повертають набік, при цьому шийний, грудний та поперековий відділи хребта розміщуються практично на одній осі, що попереджує можливість додаткових пошкоджень хребта та спинного мозку;

- утримуючи постраждалого в положенні на боку за допомогою однієї руки, другою підсувають під пацієнта довгу транспортувальну дошку;

- укладання постраждалого на довгу транспортувальну дошку – обережними та погодженими діями бригади переводять постраждалого в горизонтальне положення, при цьому не повинно бути зміщення того чи іншого відділу хребта;

- фіксація постраждалого на транспортувальній дошці – на рівні гомілок, стегон, таза та грудної клітки прив’язують постраждалого до транспортувальної дошки медичними косинками або ременями. Голова фіксується до дошки в останню чергу за допомогою лейкопластиру. Перед фіксацією навколо голови підкладається складка із підручних засобів або фіксація виконується за допомогою спеціального фіксуючого пристрою.

Виконана таким чином фіксація повинна зберігатися на весь час транспортування постраждалого, а також у процесі виконання діагностичного етапу в приймальному відділенні лікарні. Перекладання постраждалого не допускається до моменту визначення кінцевої лікувальної тактики. Постраждалий із спинномозковою травмою повинен перекладатися один раз – або на операційний стіл, або на лікарняне ліжко.


^ 7.3. Травма органів грудної клітки

Травма органів грудної клітки – патологічний стан, зумовлений дією механічного ушкоджуючого фактора на грудну клітку, діафрагму й органи грудної порожнини, одним з основних синдромів якого є порушення функції зовнішнього дихання. Причини травмування (за частотою виникнення): автомобільна травма, наїзд транспорту, падіння з висоти, колоті, різані і вогнепальні поранення.

Кількість поєднаної торакальної травми продовжує збільшуватись, і останнім часом вона посідає 3-тє місце після пошкодження ОРС та ЧМТ та становить 8,0-20,0% від усіх видів травм (у 50,0% постраждали, які померли від травм, основною причиною смерті була травма ОГК). До цього виду травми відносять: забої та ушкодження легень, ушкодження грудного каркаса (переломи ребер та груднини), що у 18,0-73,5% спостережень ускладнюється гемо-, пневмо- або гемопневмотораксом. У свою чергу, у 60,0% постраждалих з тяжкою ПТ тяжкість стану ускладнюється бурхливим розвитком міокардіодистрофії, основні клінічні прояви якої спостерігаються у постраждалих вже на 3-7-му добу після травмування. На догоспітальному етапі не діагностується майже 25,0% пошкоджень ОГК.

^ Класифікація торакальної травми.

1. Закриті травми грудної клітки (ізольовані, сполучені, комбіновані):

а) без ушкодження внутрішніх органів, з порушенням чи без порушення цілісності кісток;

б) з ушкодженням органів грудної порожнини, з порушенням чи без порушення цілісності кісток.

в) торакоабдомінальні травми з ушкодженням діафрагми:

- з ушкодженням чи без ушкодження органів грудної і черевної порожнини;

- з переміщенням органів черевної порожнини в грудну порожнину і без нього.

2. Відкриті ушкодження грудної клітки (ізольовані, сполучені, комбіновані):

а) без ушкодження внутрішніх органів (з порушенням і без порушення цілісності кісток);

б) з ушкодженням внутрішніх органів (з порушенням і без порушення цілісності кісток);

в) торако-абдомінальні поранення з ушкодженням діафрагми:

- з ушкодженням і без ушкодження органів грудної і черевної порожнини;

- з переміщенням органів черевної порожнини в грудну порожнину і без нього.

Слід пам’ятати про основні ускладнення тяжкої торакальної травми. Це:

- гемоторакс (малий, середній, великий);

- пневмоторакс;

- гемопневмоторакс;

- хілоторакс; гемоперикард;

- тампонада серця (інтра- і екстраперикардіальна);

- медіастинальна і підшкірна емфіземи;

- обструкція повітроносних шляхів.

Клінічний перебіг торакальної травми складається з кількох періодів:

Період гострих травматичних порушень (0-24 годин) – переважають синдроми плевропульмонального шоку, внутрішньолегеневої кровотечі, легеневої чи легенево-плевральної кровотечі, гострої дихальної недостатністі.

Ранній посттравматичний період (1-4-а доба) – переважають синдроми виключення з дихання ділянок легеневої паренхіми, ГДН.

Період ранніх ускладнень (5-14-а доба) – переважають синдроми виключення з дихання легеневої паренхіми і гнійно-септичних ускладнень, іноді з легеневою і легенево-плевральною кровотечею.

Період пізніх ускладнень (після 15-ї доби) – переважають гнійно-септичні ускладнення, симптоми хронічного гнійного бронхо-легенево-плеврального процесу.


^ 7.3.1. Клінічні ознаки пошкоджень органів грудної клітки

Тяжкість стану потерпілих із торакальною травмою зумовлена комплексом порушень, найважливіші з яких:

- порушення дихання, пов’язані з больовою реакцією;

- травматичні паралічі чи розриви діафрагми (вимикання діафрагмального дихання);

- флотація межистіння при множинних переломах ребер чи відкритому пневмотораксі;

- синдром внутрішньоплевральної напруги;

- синдром легеневої, легенево-плевральної чи внутрішньоплевральної кровотечі;

- синдром межистінної напруги; внутрішньолегеневі зміни: гематоми, забиті місця, ателектази.


Перелом ребер виникає під час прямого удару, падіння або стиснення грудної клітки. Переломи ребер можуть бути поодинокими і численними, одно- і двобічними. Небезпечним є подвійний перелом кількох ребер. При цьому виникає флотаційний "реберний клапан". При переломах ребер характерний біль в зоні пошкодження, який посилюється при зміні положення тіла, диханні та кашлі. У більшості постраждалих виявляється крепітація уламків. При огляді спостерігається відставання пошкодженої половини грудної клітки під час дихання. При аускультації – ослаблене дихання в зв’язку з обмеженою екскурсією грудної клітки, на рентгенограмі – порушення цілості ребер.

При переломах груднини скарги на сильний біль в місці перелому, при огляді наявна деформація, а при пальпації – сильний больовий синдром. На рентгенограмі у частини постраждалих можливе виявлення тіні позагруднинної гематоми. При повних переломах грудини наявне порушення цілості кортикальних пластинок із зміщенням.

Пневмоторакс – наявність повітря у плевральній порожнині при пошкодженні легені або грудної стінки, супроводжується частковим, субтотальним або тотальним колапсом легені. За механізмом виникнення виділяють закритий, відкритий та клапанний пневмоторакс.

Закритий пневмоторакс виникає внаслідок пошкодження вісцеральної плеври або легені уламком ребра.

Відкритий пневмоторакс виникає внаслідок дефекту грудної стінки і супроводжується вільним надходженням повітря у плевральну порожнину під час вдиху, а при видиху - назовні.

Клапанний пневмоторакс виникає при пошкодженні легеневої тканини з утворенням клапана, коли повітря надходить в плевральну порожнину під час вдиху, а під час видиху не виходить назовні, що швидко призводить до повного колапсу легені, зміщення середостіння, перегину великих судин.

Основні клінічні прояви: біль, задишка в спокої, при огляді відставання ураженої половини грудної клітки в акті дихання, відсутність голосового тремтіння при пальпації, при перкусії наявний коробковий звук, при аускультації – ослаблення або відсутність дихальних шумів, іноді амфоричне дихання. Рентгенологічні ознаки пневмотораксу – це відсутність судинного рисунка у латеральних відділах з боку пошкодження та наявність чіткої межі притиснутої легені.

Клапанний пневмоторакс супроводжується розвитком підшкірної емфіземи, що проявляється типовим хрустом при пальпації.

При розвитку медіастінальної емфіземи наростають симптоми здавлення верхньої порожнистої вени – ціаноз та набряк обличчя та шиї, пульсація вен шиї, прогресуюча тахікардія з падінням систолічного та збільшенням діастолічного тиску.

При пошкодженні судин грудної стінки, плеври, легені та середостіння виникає накопичення крові в плевральній порожнині – гемоторакс, який може бути малим (втрата 10% ОЦК), середнім (втрата 20% ОЦК), великим (втрата 20-40% ОЦК), тотальним (втрата більше 40% ОЦК) з продовженням або зупинкою кровотечі.

Гемоторакс з продовженням кровотечі проявляється загальною слабкістю, задишкою, кашлем. Шкірні покриви бліді, тахікардія, зниження АТ. При перкусії укорочення перкуторного звуку, при аускультації дихання не прослуховується. На рентгенограмі інтенсивне гомогенне затемнення на боці ураження з косим верхнім контуром (лінія Дамуазо), при тотальному гемотораксі – повне затемнення плевральної порожнини та зміщення межистіння у здоровий бік. Пункція плевральної порожнини – наявність крові.

До особливо небезпечних травм грудної клітки відносяться рани серця з розвитком тампонади, пошкодження трахеї та бронхів, що призводять до обструкції дихальних шляхів з порушенням дихання та зупинки серця.

Вищенаведений простий комплекс клініко-діагностичних ознак дозволяє з досить високою імовірністю визначити пошкодження ОГК. При сумнівних клінічних та рентгенологічних даних, а також при надходженні постраждалого у край тяжкому стані пацієнту виконується торакопункція з боку можливого пошкодження, що дозволяє підтвердити або виключити наявність повітря та накопичення крові у плевральній порожнині.

У ряді випадків, при підозрі ушкодження трахеї та головних бронхів, пацієнту проводять ендоскопічне дослідження (бронхоскопія), що має як діагностичний (дає достовірну відповідь про наявність чи відсутність пошкодження трахеї та бронхів), так і лікувальний ефект (створює умови для адекватної вентиляції легень за рахунок покращання прохідності дихальних шляхів).

Перелік компонентів обстеження включає:

1. Огляд постраждалого: підшкірна і межистінна емфіземи, локалізація раньових отворів, хід раньового каналу, можливість ушкодження життєво важливих органів, можливість комбінованих і поєднаних ушкоджень. Переломи ребер, вибухання, западіння, відставання в диханні ураженої половини грудної клітки, виділення з рани повітря, крові.

3. Перкусія: зсув межистіння, зміна перкуторного звуку.

4. Пальпація: переломи ребер, підшкірні і межистінні емфіземи, болючі ділянки.

5. Аускультація: ослаблення дихання, хрипи, шум тертя плеври.

6. Екстрена рентгенографія грудної клітки, бажано у вертикальному положенні.

7. Діагностично-лікувальна пункція плевральної порожнини при підозрі на пневмо- і гемоторакс.

8. Діагностично-лікувальна бронхоскопія: при обструкції трахеобронхіального дерева, при відриві і розриві трахеї і бронхів.

9. Динаміка показників центральної, системної і периферичної гемодинаміки.

10. Динаміка лабораторних показників: гемоглобін, гематокрит, парціальна напруга кисню і вуглекислого газу в крові, сатурація, коагулограма, функція печінки і нирок.

11. ЕКГ-контроль.


0466638432811396.html
0466906064041495.html
0466940097165016.html
0467128750400923.html
0467290974437955.html